У Жидачеві вшанували загиблого Героя Мар’яна Козака

Стрийська єпархія, 6 листопада 2015 

4 листопада 2015 року, на фасаді Жидачівського НВК відкрили меморіальної дошку на честь Мар’яна Козака, який навчався у цій школі та героїчно загинув під час виконання бойового завдання у зоні проведення АТО. Вшанувати пам'ять Героя зібралися сотні людей велика шкільна родина, рідні, однокласники, друзі, представники влади району та міста, бійці АТО, волонтери, жителі міста.

Урочисту частину віча розпочала директор Жидачівського НВК Леся Цан словами: «Сьогодні Мар’ян Козак знову повернувся до рідної школи. Він тепер кожного дня своєю доброю й привітною усмішкою зустрічатиме всіх тих, хто переступатиме шкільний поріг. Мар’ян Козак народився 20 липня 1984 року в с. Іванівцях, в родині Оксани та Івана Козаків, де був четвертою дитиною. Під час навчання у Жидачівській школі № 1 Мар’ян Козак запам’ятався всім надзвичайно чуйним, добрим, чесним, скромним, працьовитим, привітним й готовим завжди прийти на допомогу. Так він вчинив і тоді, коли його допомога була потрібною Україні. Після завершення навчання у школі здобув фах слюсаря в Жидачівському професійно-технічному училищі, згодом служив у прикордонних військах в Криму. Після служби в армії займався мирною справою - працював слюсарем у Жидачівському водоканалі. Наприкінці липня 2014 року він без вагань пішов захищати східні рубежі України. Був кулеметником 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Збройних Сил України. Пройшов найважчі випробування в боях в районі Дебальцевого, Мар’їнки, Станиці Луганської. Служив трохи більше року, через кілька днів мав повертатися до рідного дому. Та не судилося... Він назавжди залишився молодим, 31-річним, щирим і добрим другом, мужнім воїном, захисником України».

Леся Цан висловила вдячність представникам ГО «Спілка учасників АТО Жидачіцвщини» Тарасу Стефаніву, Богдану Бойчуку та Михайлу Микитину, які подбали про виготовлення меморіальної таблиці. Саме цим учасникам АТО Жидачівщини надано право здійснити церемонію відкриття Меморіальної дошки Мар’яну Козаку під тужливу мелодію пісні «Плине кача по Тисині». Церемонію освячення Меморіальної таблиці провели шість представників духовенства, за участі декана Жидачівського УГКЦ о. Василя Юріва та керівника громади УПЦ КП Стефана Гарасиміва. У своєму виступі о. Василь Юрів наголосив, що запам’ятав Мар’яна Козака як доброго християнина, що віддав своє життя за святу справу – за своїх друзів, за Україну.

Біля Меморіальної дошки Герою поклали квіти, запалили лампадки, звучали хвилюючі пісні та поетичні рядки про рідну маму, про Україну, про жорстоку війну й про мирне небо України. Про свого учня, Мар’яна Козака розповіла його класний керівник Ольга Михайлівна Васюта.

Ділилися спогадами про загиблого героя учасники АТО Тарас Стефанів, Богдан Бойчук і Михайло Микитин. Від імені членів ГО «Спілка учасників АТО Жидачівщини» Тарас Стефанів подякував батькам Мар’яна за те, що виховали такого гідного сина та передав до шкільної бібліотеки книги в яких задокументовано героїчний чин Українських Січових Стрільців та воїнів АТО.

Богдан Бойчук звернувся до учнівської молоді: «Вам будувати цю державу, яку ціною свого життя врятували патріоти, які без пафосу брали повістки йшли у Збройні Сили України і виконували свій обов’язок. Покійний Мар’ян служив в одній із найелітніших частин української армії – 128 мукачівська гірсько-піхотна бригада, яка за весь період війни закривала чи не найважчі ділянки фронту. Я бачив цих хлопців у госпіталі, які виходили з оточення з-під Дебальцевого. Ця бригада тоді понесла найтяжчі втрати: 30 вбитих, багато поранених, обморожених, просто голодних солдат, офіцерів, які незважаючи на складну ситуацію до кінця виконали свій обов’язок. Пізніше ця бригада знаходилась поблизу Марїнки – це позиція біля Донецького аеропорту, де тривали одні з найтяжчих боїв цієї війни. Звертаюся до молодого покоління, щоб вони вчилися на прикладі цих людей, які, коли приходять тяжка пора для держави, без великих фраз, оплесків просто виконують свій обов’язок. Прийшов час, щоб ми не забували імена цих звичайних хлопців, щоб їхніми іменами називали підприємства, школи, вулиці по всій державі».

Михайло Микитин: «Війна недалеко, війна не на Сході війна тут, війна в кожному з нас. Війна забирає кращих, гинуть ті, хто б міг далі розбудовувати Україну, ростити дітей. Прошу ніколи не забувайте тих людей які загинули, які воювали. Вони воювали не за Схід, не за Луганськ, вони воювали за Львів, за Тернопіль, за Луцьк».

Організатор волонтерського руху Жидачівщини Володимир Гаврон: «Не скажу, що ми були друзями, але ми Мар’яна знали дуже давно. Коли з військкомату він відправлявся в зону АТО, ми потисли руки й сказали: «Мар’яне ми на телефоні». Ця коротка фраза звучала, мабуть, тисячі разів. Нам випала така місія від військкомату й до останнього дзвінка супроводжувати бійця… 3 серпня до одного з наших волонтерів пролунав дзвінок з повідомленням, що загинув Мар’ян. Це було страшно. Ми розуміли, що таке може статися, але не хотілося вірити… Мар’ян назавжди залишиться у наших серцях людиною з лагідною посмішкою, людиною з надзвичайною скромністю. Коли він разом з побратимами вийшов із Дебальцівського котла ми одразу йому перетелефонували. Він сказав: «У нас зараз все є, якщо буде потрібно зателефоную». Його скромності не було меж. Свідченням того ким він був для своїх побратимів є те, що вже першого листопада на цвинтарі стояло шестеро хлопців із його взводу, які воювали з ним з першого дня. Вони стояли над його могилою чекали матір, дружину. Їм бракувало слів, вони згадували кожну хвилину, коли ще були всі разом. Це важко передати…

Дякуючи вашій школі і багатьом небайдужим людям Жидачівщини нам вдалося врятувати не одне життя військового з нашого району. Ви багато робили і робите всім вам велике спасибі ви бійці тилового фронту, ваша роль не менш важлива».

Вшанування пам’яті загиблого Героя Мар’яна Козака завершилося спільним виконанням Державного Гімну України.

Назад