Лише Христос — надійний фундамент людського життя
Zenit, 6 березня 2011
Ісус Христос — це скеля, фундамент на якому слід будувати людське життя, однак так багато людей будують власне життя на «піску ідеології, влади та грошей» — сказав Бенедикт XVI. Цими словами звернувся Святіший Отець до зібраних на Площі Св. Петра для спільної недільної полудневої молитви «Ангел Господній». Роздумуючи над уривком з Недільної Євангелії, в якій йдеться про два будинки: «один збудований на камені, інший — на піску», згідно слів Христової притчі.
«Ісус — живе Боже Слово», — продовжував Папа. «Коли Христос навчав, то люди помічали в Його словах божественний авторитет і владу, відчували присутність Божу, Його милосердну любов та прославляли Бога».
«У кожну епоху і на кожному місці були люди, які втішалися ласкою пізнання Ісуса — особливо через читання Св. Євангелія — й були зачаровані, визнаючи у Його проповіді, Його манерах та самій Особі об’явлення справжнього Божого обличчя, а також об’явлення для нас нашої людськості, завдяки чому радіємо тим, що ми є дітьми Небесного Отця, — що становить міцний фундамент для розбудови нашого життя».
«Однак часто, — наголосив Папа, — люди не ґрунтують свої вчинки, своє існування, на цій правді про нашу ідентичність, а віддають перевагу піску ідеології, влади, успіху, грошей — думаючи що так зможуть відшукати стабільність та відповідь на завжди актуальне питання про щастя і повноту життя, які присутні у людській душі». Бенедикт XVI урочисто заявив, що «Христос — це скеля для людини», що лише Він «може дати реальну відповідь на неспокій у наших серцях».
«Ісус — це вічне та остаточне Слово Боже, яке оберігає нас від страху перед ворогом, труднощами і поневіряннями» — додав Папа.
«Дорогі брати і сестри, — сказав Папа на завершення своєї промови, — закликаю вас віднаходити щодня хвилю для Слова Божого, аби черпати з нього життєві сили, постійно роздумуючи над словами Святого Письма. Це надзвичайно допоможе вам також дистанціюватися від поверхового активізму, який лиш на хвилю задовольняє нашу людську гордість, а потім полишає нас наодинці з відчуттям порожнечі та незадоволення».