Миряни в політиці

Влада — це велика спокуса

«Дзеркало тижня», 27 травня 2011

Ми потребуємо мудрості. Посеред повсякденності, сповненої угод з викривленим суспільством, які виявляються угодою з власним сумлінням, ми потребуємо мудрості. Яка нагадає нам про ті — можливо, прості на перший погляд, навіть трохи дитячі й наївні, але засадничі — речі, втративши які неможливо зробити наступний крок уперед. Неможливо подолати обставини, які неволять нас. Неможливо подолати себе.

Цим текстом DT. UA розпочинає серію статей Блаженнійшого Любомира кардинала Гузара з питань, від яких українське суспільство, здається, вже втомилося. Але без відповідей на них ми навряд чи зможемо жити завтра з гідністю.

Як би не ставилися до тези «влада — від Бога», я думаю, це непроминаюча дійсність. Влада — завжди від Бога, незалежно від конкретного устрою. Це монархія, чи олігархія, чи демократія — істинним джерелом влади завжди є Бог. Інша справа, через кого, через якого носія ця Божа воля відбувається.

Пророк Самуїл помазує Савла — помазує на короля, на провідника ізраїльського народу. Відтепер він має специфічне завдання, до якого наставлений Богом. Оце помазання — це вираз Божого вибору, і за цією традицією помазувалися як королі, так і церковні особи, набуваючи певних ознак святості. Отже, Бог вибирає того, хто відтепер мусить проваджувати народ. Це розуміння помазаництва знайшло відображення у монархічних структурах. І навіть сьогодні королі продовжують отримувати помазання — коли вони вступають в уряд, отримують особливе благословення своєї церви. В демократичних обставинах Божа воля відбувається через народ, який є і джерелом, і носієм влади. Народ передає важелі влади при помочі виборів якійсь групі людей, яких знаходить, обирає з-поміж себе. Тому маємо бути свідомі того, що це не вигадана кимось, не нав’язана нам влада — вона наша, рідна.

Але владу треба розуміти ширше, ніж просто передавання у чиїсь руки важелів управління. Ми не до кінця розуміємо цю тезу про «владу від Бога», коли бачимо за помазанням виключно особу імператора чи парламентаря. Влада — це найперше відповідальність за тих, кого вона має провадити. Треба пам’ятати і бути обережним з визначеннями — саме «провадити», а не «володіти». Бо якщо «володіти», то це буде означати, що влада може робити що схоче. А це не так. Зовсім не так. Все майже навпаки.

І знову Святе Письмо подає нам приклад того, що направду означає теза «влада від Бога». Отже, Савло з племені Веньямина був помазаний на першого царя ізраїльського народу. Але чому ж його історія скінчилася так гірко? Адже він був особливо відмічений Богом! Та саме тому. Бо Бог наставив його провадити народ за Божими законами, сповняти волю Божу. Він не робив того гідно до свого статусу помазаника. І тому втратив все. Натомість наступний помазаник — цар Давид — виявився гідним цього дару, він сповняв Божу волю і провадив народ за Його заповітами. І прославився як найгідніший монарх, взірець правителя-помазаника в історії людства.

Нам здається, що ці історії про королів-помазаників — минуле, яке не має стосунку до сьогодення. Втім, що змінилося? Хіба ми більше не маємо влади, хіба Божий закон про те, що хтось має провадити нарід, більше не діє? Чи не діє Божий закон про те, що влада має триматися законів і діяти гідно? Все це, як і раніше, актуально. В демократичному суспільстві влада так само має певне завдання і певні правила, за якими мусить діяти. Як лікар через свою науку, знання, досвід має сумлінно лікувати людей, політична влада через важелі, які їй довірили, має гідно провадити нарід, заряджувати форми суспільного життя. Певне коло людей отримує повноваження від народу. Але це відбувається з Божої волі. Про це маємо пам’ятати, бо це означає, що уповноваження вибраних є дуже обмежені Божими законами, або, як ми зазвичай говоримо, засадами моралі. Вони мають право нагороджувати чи карати — але тільки згідно з Божою волею. Той, хто вибраний до влади, не є вийнятий з-під Божого закону — навпаки, він має сповняти владу за Божою волею. Пам’ятаймо історію Савла.

Влада зараз викликає в нас багато нарікань — і неефективна, і неморальна, і взагалі безталанна. Але треба застановитися ось над чим. Влада може бути дуже ефективна і моральна. А може бути моральна, але неефективна. Будь-хто з нас може робити щось дуже чесно, але не знає, як то робити, — і все одно нічого не виходить. Але цей невдалий працівник при тому залишається людиною сумлінною. Влада мусить бути чесною, якщо хоче діяти згідно з Божими законами. Питання лише в ефективності — мудро вона поводиться чи ні. Часом трапляється навіть таке, що влада дуже нечесна, але працює на користь народу, сама про те не замислюючись.

Отже, ми повинні перш за все говорити про те, чи влада ефективна, чи вона служить народу — тобто веде нарід до кращого життя. А по-друге — чи та влада поводиться чесно згідно з Божими законами. Чому Давид став ідеалом доброго володаря? Бо жив згідно з Божими законами та водночас був дуже ефективним як володар. Тобто поєднував і побожність, і практичність. Але це — ідеал. З яким у реальному житті доводиться зустрітися нечасто. Історія людства рясніє особами царів, королів, президентів, яким здавалося, що все вони роблять з Божої волі, але виходило або несправедливо, або неефективно. Влада світська (і, до речі, церковна також) може помилятися, робити неефективні кроки. Світська влада може робити дуже несправедливі кроки, кривдити людей. І при тому бути дуже ефективною.

Інша річ — розрізнити ту межу, за якою ніякі аргументи на користь ефективності вже не діють, коли жодна ефективність не вартує тої несправедливості, яку чинить влада.

Нам варто пам’ятати, що мати владу — то є велика спокуса. Зуміти використати її на добро, не забути про Боже помазання і ту відповідальність, яка за нею стоїть, — це є велике благословення. Людину у владі спіткає спокуса використати цю владу для власних цілей. Або упевнитись у тому, що все, що вона робить, робить світ кращим. Згадайте Радянський Союз чи гітлерівську Німеччину — вони були впевнені, що роблять новий кращий світ. Натомість створювали щось потворне.
Тому не варто ганити весь час владу — замислимося над тим, яку спокусу ці люди мають. Спитаємо себе: а чи я сам поводився би інакше, якби потрапив у таку ситуацію? Наша влада не є чимось чужим для нас, ці люди не з’явилися посеред нас нізвідки, вони не є зовсім іншими від решти нашого народу. Просто політики, їхні рішення і вчинки значно більше впадають в очі.

Назад