Миряни в політиці

Секуляризм у Швеції

Zenit.org, 12 січня 2012

Щоб побачити наскільки схвильованим може стати секуляризоване суспільство, у якому наростає вороже ставлення до релігії, достатньо лиш поглянути на Швецію.

Той факт що в країні з 1975 року було дозволено виконання аборту без обмежень лише на прохання пацієнтки, не беручи до уваги згоду зі сторони батьків неповнолітньої дитини, привів до того що у цій північній країні тепер найвищий показник доконаних абортів серед підлітків у Європі (22,5 на 1000 дівчат віком 15-19 років станом на 2009р.). Шведський закон жодним чином не визнає за працівниками сфери охорони здоров’я права на відмову від виконання аборту на підставі власних моральних переконань (лише минулого року Шведський Парламент більшістю голосів проголосував указ, який доручає шведським політикам боротися із правом лікарів на відмову від участі у виконанні аборту).

Тим часом, у країні статева освіта є наочною і обов’язковою, вона розпочинається з шести років, а навіть дітей у садочках навчають, що одягатись в одяг протилежної стати це нормально, і що у ставлення до власної статевості слід керуватись лише своїми почуттями. Відповідно до закону, підліток у віці 15 років може правосильно погодитись на статеві стосунки.

«У нас стільки порушень гідності людини на різних рівнях, і стільки проблем виникає у зв’язку з соціальними експериментами (інженерією)» — пояснює Йоган Ланделл, генеральний секретар шведської групи «За Життя» (Ja till Livet). «Такий стан речей триває вже впродовж 70 років».

Ланделл був нещодавно у гостях у Інституті Людської Гідності (Dignitatis Humanae Institute), де він представив цілий перелік злочинів проти гідності людини у шведському суспільстві. «У нас найвищий показник доконаних абортів серед підлітків в Європі. Чому? Тому що вважається, що аборт — це право людини, бо ми не вбиваємо нікого, лиш припиняємо вагітність» — він продовжував. «Після 20 років подібної ситуації молодь вже не переймається цим. Для чого? За останні 10 чи 15 років ніхто не виступав з заявою, що аборти повинні бути дозволені, але рідкими».

Статева освітня програма, яку вважали певні ліберальні соціальні кола новаторською, такою що обіцяє добрі результати, а інші надмірно відвертою, задумувалась як чинник для зниження показника доконаних абортів серед підлітків. Проте взагалі не дискутується факт високого показника абортів серед підлітків, а ці показники навіть не оприлюднюються для широкого загалу. «Ніхто не говорить про вбивство ненароджених дітей через аборти» — продовжував Ланделл. «Вони соромляться цього. Наша країна — єдина, де дозволено виконання аборту на вимогу, де не передбачено жодної формальної процедури, дозволу батьків підлітка, поінформованої усвідомленої згоди на аборт». Також показники зґвалтувань не оприлюднюються для широкого загалу чи оголошуються в ЗМІ. Так згідно слів Ланделла за останні 50 років, які були епохою вільних сексуальних звичаїв, їх показник виріс на 1000%.

Ланделл далі зауважив, що інші країни бажають знизити показник доконаних абортів, проте у Швеції не зважаючи на існування 550 різних державних департаментів, жоден з них не має за своє завдання зменшення чисельності абортів. «Діти здатні зрозуміти, що це невірно (моральне зло), проте батьки не вважають це помилкою, і ми як суспільство не бажаємо над цим замислюватись, і відкрито про це говорити» — додав Ланделл. «Це абсурдно».

Він сказав, що приклад Швеції необхідно «виразно» розглядати як попередження для інших країн, які дотримуються секулярної, ліберальної соціальної політики, «бо лиш тоді можна зрозуміти чим обертається ця політика для простих людей, і те як Європейський Союз та ООН повторюють ці скандинавські ідеї».

Якщо повернутись до питання статевої освіти, Ланделл каже, що шведи вже не переймаються тим, щоб переконувати інших, що гомосексуальна поведінка є генетично обумовлена, що було загальнопоширеним аргументом в процесі пропагування одностатевих шлюбів, бо цей рух на користь одностатевої сексуальної поведінки отримав всезагальне визнання суспільства, так що цей аргумент вже не використовується. «У підручниках статевої освіти вже не говорять, що хтось може мати гетеросексуальну чи гомосексуальну орієнтацію (поведінку), вже цих орієнтацій не існує, а кожна людина вважається носієм гомосексуальної орієнтації» — сказав він. Ланделл посилається на брошуру для дітей, яку підготували до друку асоціації, які пропагують одностатевий стиль життя (партнерства), і було надруковано за фінансової підтримки держави. «Автори позитивно говорять про різні види сексуальності, навіть про найбільш розбещені статеві акти, і ця брошура призначена для поширення у школах» — пояснив він. «Ця інформація представлена на різних Інтернет сторінках, і дітям оголошують адреси цих Інтернет сторінок, щоб вони потім їх переглянули». Згідно його слів, вчителів свідомо заохочують ставити учням питання на зразок: «Що Вас заводить? (викликає сексуальні почуття)», проте якщо б схоже питання було поставлено підчас ділової зустрічі, то цього працівника би звільнили. «Це би розглядали як сексуальне домагання» — продовжував він. «Проте ми продовжуємо навчати вчителів робити це стосовно дітей?»

Деякі батьки зробили офіційні скарги з цього приводу, назвавши це надмірно відвертими знаннями про статеві стосунки, обізвавши ці уроки «вульгарними» і «надто просунутими». Однак більшість погоджується з тією програмою статевої освіти, в той час як забороняється альтернативна точка зору для дітей, які обрали домашню форму освіти.

Однак для численних громадян інших країн, образ Швеції асоціюється з впорядкованим, справедливим, гармонійно розвинутим суспільством, і сприймається як зразок моделі функціонування держави з політикою всебічної турботи про соціальний добробут населення. У численних випадках, це справджується, коли для прикладу взяти показники смертності серед новонароджених, тривалості життя, стандарти медичного обслуговування, можливості отримання освіти. Також доволі низький показник малозабезпеченого населення.

«Вже давно побутувала думка, якщо не буде можливим збудувати соціалістичну державу (і суспільство) у Швеції, то це буде неможливо зробити в будь-якій іншій країні» — зі слів Ланделла. «Саме тому ми, громадяни, робили все можливе, аби створити соціалістичний рай. Проте на відміну від соціалістичного добробуту, який витворився в Італії чи Греції, у Швеції він стосується, в першу чергу, не фінансового сектору, але соціального добробуту сімей, над яким добре попрацювали політики і соціологи, і результати чого добре видно у нашій країні, ніж у південній Європі».

Пер Байланд, колега з дослідницького інституту Von Mises Institute, подав наступну характеристику всеобіймаючої влади держави: «Значна різниця між моїм та попереднім поколінням полягає у тому, що нас взагалі не виховували наші батьки. Нас виховувала влада у державних садочках від народження, потім нас помістили у державні початкові школи, середні школи, коледжі та університети; після того багатьох працевлаштували у громадському державному секторі, де і надалі продовжували виховувати через профспілки та їхні освітні організації. Присутність держави відчутна усюди, і для багатьох громадян держава — це єдиний спосіб виживання, а державні субсидії та підтримка — це єдина можливість забезпечити свою незалежність». Проте функціонування такого суспільства привело до страхітливих наслідків. Лише декілька Європейських країн зазнало подібного різкого занепаду інституту подружжя та швидкого росту показників доконаних абортів. Впродовж 50-х і першої половини 60-х років інститут подружжя переживав позитивний пік розвитку, проте несподівано впродовж наступних 10-ти років відбулося зниження показників укладення шлюбів майже на 50%. Жодна інша країна не пережила такої різкої зміни.

У період між 2000 і 2010 роками, коли в інших європейських країнах простежувалося зниження річних показників доконаних абортів, дані шведського уряду свідчать про зріст річних показників з 30980 до 37693. Також зросла відсоткова частка повторних абортів у тієї самої особи з 38.1% до 40.4%, що складає найвищий показник який коли-небудь фіксувався в країні, а також зросла кількість жінок, які поповнили четвертий з черги аборт у своєму житті, з 521 до 750 (за один рік).

За винятком кількох потужних компаній і заходів, проведених Ланделлом та іншими активістами, переважна більшість шведських християн, серед яких багато християн політиків, продовжує мовчати з приводу таких численних соціальних порушень гідності людини. Також спостерігається слабка протидія на атаки в бік релігійної свободи християн, в той час як все більше віддається перевага у розгляді питань, піднятих послідовниками ісламських релігійних законів шаріату.

Якщо звернутись до статистики, то можна побачити наступну картину про релігійні погляди населення. Станом на кінець 2009 року 71.3% шведів належало до Шведської Лютеранської Церкви, і впродовж останніх двох десятків років щороку спостерігався спад в один відсоток тих, хто належав до цієї деномінації. Серед членів тієї Церкви лише близько 2% осіб регулярно відвідує недільні богослужіння. Одне дослідження показало, що населення Швеції можна вважати найменш релігійним у цілому світі, країною де найбільше число атеїстів. Згідно різних досліджень, проведених на початку 2000-х років, від 46% до 85% шведів не вірить в особового Бога.

Зі слів Ланделла, хоча число католиків невелике, проте Католицька Церква має доброго єпископа, і їй допомагають іммігранти з Польщі та Латинської Америки. Проте в країні католиків вважають сторонньою силою, яка має незначний вплив на суспільство, оскільки вони побоюються проводити відкриті компанії, також їх вважають «дуже жорсткими» (за їхні погляди), зі слів нашого співрозмовника. Навіть члени євангельських п’ятидесятницьких Церков не наважуються відкрито заявляти про свої погляди. «Це мабуть єдина євангельська п’ятидесятницька спільнота у світі, яка відкрито не заявляє про свою християнську позицію», зі слів Ланделла.

Не зважаючи на все це, Ланделл, чия організація приваблює щораз більшу кількість молоді, не втрачає надії на переміни і залишається відданим своїй країні. «Я гордий за свою країну, і не уявляю собі життя поза її межами» — сказав він. «Однак мені соромно з приводу державної політики у питаннях сім’ї, статевої поведінки і просвіти, запровадження обмежень на вияв релігійної свободи».

«Значна частина суспільства вже не ідентифікує себе за національно-культурною приналежністю як шведи, — додав він. Тож нам залишається вести „боротьбу“ і прикладати усілякі зусилля з ще більшим завзяттям».

Назад