Миряни в Церкві

Роль духівника у житті поодиноких християн і цілих спільнот

Вибір священика, який би міг стати учителем християнського благочестя й духовним провідником для життя з Христом у лоні Церкви, — це направду складне та важливе питання для нас, християн ХХІ століття.

Сьогодні багато людей або розгублені у питаннях глибшого духовного життя з Богом, або потребують духовного керівництва, щоб продовжувати поступ у своєму духовний житті у лоні Христової Церкви. Насправді, духовного життя з Богом можна навчитися, передовсім, не з книг чи інтелектуальних вправ, але завдяки прикладу і спілкуванню із нашими духовними провідниками — священиками чи єпископами, які сумлінно сповняють покликання — провадити нас до Господа. Особливо тепер важливо мати таких провідників, коли переживаємо часи збайдужіння сучасного суспільства щодо духовних і моральних християнських орієнтирів, які століттями були фундаментом культурного і суспільного життя наших предків.

Церква Христова сповняє місію збереження, переосмислення і передачі традицій та досвіду духовного життя з Богом, а також забезпечує зв’язок між різними поколіннями Народу Божого через діяльне служіння духовенства.

Перед нашими духовними провідниками стоїть завдання — передати накопичений століттями духовний досвід християнського благочестя, виявляючи при цьому знання педагогічної справи як практично передати цей досвід. Христова Церква має багатющий досвід у цих питаннях.

У який спосіб поодинокий християнин черпає із духовної скарбниці Вселенської Церкви? Через духовний дар віри в Бога, через особисту молитву та участь у колективній літургійній молитві Церкви християнин стає причетним до багатства духовного життя з Богом у лоні Церкви. Проте навіть у процесі набуття досвіду молитовного життя (життя молитви) ми потребуємо духовних провідників, які будуть скеровувати нас на шляху поглиблення молитовного життя, та гармонійного поєднання молитовного життя із щоденним життям з його житейськими клопотами.

Духівник покликаний навчати нас молитві, чи то власним прикладом, чи порадами, чи повчаннями катехитичного змісту. Духівник не може за короткий час передати своїм підопічним свої пізнання щодо досвіду духовного життя з Богом. Саме тому на перший план виступає фактор часу, тобто передача досвіду вимагає від нас терпеливості, наполегливості, послідовності та витривалості у зусиллях поглиблювати життя з Богом. На другий план виступає фактор довіри та відкритості у стосунках із своїм духівником. Сучасна доба нав’язає навіть нам, християнам, погану тенденцію нетерплячості, бажання отримати «все і відразу», чи отримати від Бога «особливі духовні дари та переживання». Проте це зі сфери неймовірного, а не очевидного.

Чому? Бо духівник — це особа, яка постійно закликає нас до переміни свого життя, до постійного навернення до Бога, до постійної чуйності на присутність гріха у нашому житті. Проте людині властиво опиратися значним змінам у своєму житті.

Духівник не навчить багато, не прищепить духовного досвіду, якщо людина не буде готовою приймати, й з довірою виконувати дані їй поради. Між духівником і його підопічними повинна бути дієва співпраця, і спільне бачення цілей (завдань) християнського життя.

Духівник покликаний навчити своїх підопічних навикам самостійного мислення, самостійного прийняття важливих рішень у своєму духовному житті з Богом. Підопічні духівника не повинні відмовлятися від власної волі та відповідальності за власне життя. Навпаки мирянин повинен проявляти власну ініціативу та бажання поглиблювати досвід життя з Богом. Остаточний вибір завжди залишається за кожною людиною, так що духівник не може насильно накидати власне бачення конкретних рішень і вчинків. Кожному християнину доводиться провадити постійну духовну боротьбу щодо вибору між добром і злом у конкретних обставинах щоденного життя, від якої не звільняє його навіть найдосвідченіший духівник.

Духовний поступ у житті християнина можливий лише завдяки його особистим зусиллям, праці та співпраці з своїм духовним провідником.

Коли ж духівник відверто нехтує свобідну волю свого підопічного, нав’язує йому свої рішення як єдино вірні та непомильні, й робить це в авторитарний спосіб, — то це ознака псевдо-духівника. Справжній духівник не буде ламати життя іншого християнина, але лагідно допомагатиме йому співдіяти з Божою благодаттю, щоб поступово змінюватись з Божою допомогою.

Саме довіра підопічних до Бога та свого духівника робить справжні чудеса, так що Бог подає все необхідне для духовного поступу підопічного через недосвідченого духівника. Головна ціль духовного подвигу, що звершується за співпраці з духівником: освячення й спасіння безсмертної душі, єдність з Богом. Мирянин здобуває досвід духовного життя з Богом серед реалій щоденного життя: турботи про забезпечення своєї сім’ї, виховання дітей, професійної діяльності тощо. Мирянин освячує своє щоденне життя духовним подвигом святого життя.

Важливо пам’ятати, що неможливо знайти ідеального духівника, бо він також є людиною, яка зазнає на собі наслідки гріха, веде боротьбу з своїми слабостями та долає спокуси до гріха.

Який внутрішній зміст досвіду духовного життя з Богом? Це входження у духовну сферу Царства Небесного вже тут на землі в лоні Церкви. Це сопричасність до сфери, у якій діє Божа благодать, відбувається Бого-спілкування. Це також сфера людської душі, де Бог співдіє з людиною.

Людина приходить у Церкву, щоб покаятись, очистити душу від гріхів, навернутися до Бога, аби жити у духовній гармонії з Богом. І коли людина навчиться азам покаяння, переміни життя та молитві, то лише тоді християнин зможе плідно духовно співпрацювати з різними священиками, приймаючи їх як своїх духівників. Співпраця з духівником не позбавляє нас обов’язку вивчати нашу християнську спадщину та правди християнської віри (зокрема, Катихизм Католицької Церкви), бути витривалими у молитві та спілкуванні з Богом у лоні Церкви.


Підготував Ігор Леньо

Назад