Молитовне читання Святого Письма

Євангелізаційно-катехитична школа Ісуса: «Від Сотворення до Воскресіння» Парохіяльний рух «Життя у Христі Ісусі», Храм Різдва Пресвятої Богородиці, Львів-Сихів, 2011

Мета: через молитву, читання і слухання відкритися на особисту зустріч із живим Богом у Христі Ісусі через Святого Духа; а також віднайти підтримку і силу молитви у церковній спільноті та своїй домашній церкві, християнській сім’ї. Необхідні засоби: Святе Письмо, свічка, ікона або хрест на вишитому рушнику, можна ще й ладан.

Хід зустрічі: Приготування і молитва. Всі сідають в коло (за столом, в кріслах чи просто на килимку в кімнаті) у довільній формі, запалюється свічка (чи лампадка) і ведучий провадить молитву. Найкраще є до Святого Духа («Царю Небесний», або ж «Отче наш» чи будь-яка інша молитва, наприклад з 1-го часу:

«Христе, світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить на світ! Хай позначається на нас світло обличчя твого, щоб у ньому ми побачили світло неприступне. Справ стопи наші до виконування заповідей твоїх, молитвами твоєї Матері і всіх святих твоїх. Амінь». Це може бути також і спонтанна молитва, своїми словами (за бажанням).

Перший етап читання: «Що мене найбільше вразило?». Ведучий читає перший раз вибраний фрагмент Святого Письма. Тоді запрошує присутніх до роздумів: «Спробуємо розважити 2–3 хвилини у тиші над тіш, що кожного із нас найбільше вразило із прочитаного: слово, словосполучення чи речення.» Після цього 1–3 хв. роздумів у тиші. Кожен приватно може собі ще перечитати чи переглянути цей фрагмент у Святому Письмі. Ведучий перериває тишу запрошенням: «А зараз я попрошу кожного поділитися вголос своїми роздумами. Що і кого найбільше вразило, захопило чи було незрозумілим, що найбільше сподобалось, чи не сподобалось? Але дуже коротко, кількома словами». Важливо щоб починав ділення хтось із бажаючих, але не потрібно нікого змушувати. Той, хто ділиться, бере в руки свічку (чи лампадку) і передає іншому, хто бажає, або ж ставить знову посередині. Якщо нема сміливих, варто почати із себе і першим поділитись своїм враженням від прочитаного, даючи цим приклад для інших. Найкраще, коли кожен висловиться, але ведучому варто слідкувати за тим, щоб враження учасників були дуже короткі і лаконічні, без довгих пояснень та інтерпретацій, без поучувань чи застережені.

Другий етап читання: «Що Бог хоче мені сказати?». Бажано щоб ведучий попросив когось із учасників прочитати другий раз той самий фрагмент Святого Письма. Після читання ведучий знову запрошує до роздумів: ,Призадумаймось зараз у тиші: що Господь Бог хоче мені зараз, тут і тепер особисто сказати цим словом чи фразою, які промовив до мене через читання?«. Роздуми у тиші 1–3 хв. Ведучий запрошує до ділення: «Отож, що Господь Бог мені особисто зараз, тут і тепер хоче сказати, чого навчити або ж перед чим перестерегти?». Знову усі бажаючі діляться своїми думками. Важливо, щоб відповіді не були узагальнені чи безособові, але щоб будувалися учасниками у першій особі однини, тобто: «Я думаю...», «Мені Бог...», а не «Господь нам...» чи «Бог напевно хоче, щоб всі люди...». Ділення повинне відображати, як прочитаний уривок стосується саме мого життя (особи, що ділиться) і саме зараз, в цей момент. Ведучий повинен перепросити і зупинити учасника, який говорить узагальнено і пояснити в який спосіб висловлюватись.

Третій етап читання: «Що я хочу сказати (відповісти) Богові?». Ведучий доручає іншому учасникові прочитати третій раз той самий фрагмент Святого Письма. Запрошення до роздумів: «Що я хочу сказати Господеві у відповідь на Його слово до мене?». Час тиші і роздумів: 2–3 хв. Ведучий може першим порушити тишу, взяти в руки свічку (чи лампадку), щоб подати приклад правильної форми відповіді, яка має вигляд спонтанної індивідуальної молитви — розмови, діалогу з Богом. Тобто, це є виключно форма «я — Ти», це звернення від першої особи однини («я») до другої особи однини «Ти». Дуже важливо для ведучого слідкувати за дотриманням цієї форми: досвід показує, що більшість учасників починають неправильно, наприклад: «Я хотів би подякувати Богові...» — тоді ведучому потрібно перепросити і виправити «Коли хочеш, то подякуй Богові! Саме тут і тепер (не боятися зупиняти, але робити це ввічливо). Або ж учасник знову починає: «Я дякую Богові...», тоді ведучий знову повинен перепросити: «Хіба Бог зараз так далеко? Чому ми боїмося звернутись до Нього особисто? Хіба ми не віримо, що саме тут, зараз присутній з нами Бог, присутній живий Христос, який промовляє до нас сьогодні своїм Словом, Який каже: „де двоє чи троє зберуться в Моє Ім’я, там Я є серед них!“. І тільки тоді, коли учасники розпочнуть творити справжню молитву, живу „єктенію“, можна вважати метод успішно проведеним: „Я дякую Тобі, Ісусе, за...“; „Пробач мені. Господи...“; „Прошу Тебе, Ісусе, подай мені...“; Люблю Тебе, мій Боже, і хочу бути...». Саме тому молитва як і віра — це наша відповідь Богу!

 

Молитовні розважання та схема читань Святого Письма

Тиждень 24: Віра — це стан молитви

Молитва повинна починатися, тривати і закінчуватися у глибокій постійній вірі. Віра супроводжувала впродовж усього життя Марію. Віра пронизувала її життя у молитві.

І коли її запросили прийняти святе материнство, вона не завагалася, не вимагала запевнення. Вона поставила тільки одне питання, щоб з’ясувати, як же Бог здійснить таку велику таємницю. На те ангел відповів: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього отінить тебе» (Лк. 1, 35). І Марія повірила, хоча нічого такого подібного ще не було в історії. Вона знала, що для Бога не має нічого неможливого, і цілковито віддала себе в руки Божі: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38).

На початку свого прилюдного життя Ісус пішов на весілля до Кани. Саме тут Марія попросила Сина вчинити Його перше чудо така велика була її віра. Коли закінчилось вино, Марія звернулась до Нього: «Вина в них немає» (Йо. 2, 3). Хоч Ісус запевнив її, що не прийшла ще Його година, вона ж, повернувшись до тих, що чекали, мовила: «Що лиш скаже вам робіть» (Йо. 2, 5). Ось така вона — віра! Є три ступені віри:

• коли ми приймаємо на віру правду, яку не можемо зрозуміти;
• віра беззастережна, тобто цілковита довіра;
• віра, що очікує, сподівається.

Віра Марії — це впевненість в очікуванні. Вона вірила в Сина, в те, що Він зробить те чудо! І Він вчинив. Як пише один поет Річард Крашов: «Скромна вода побачила Бога і почервоніла».

Тиждень 24: Хто такий Ісус?

«За кого мене люди мають?» (Мр. 8, 27). Дві тисячі літ вже дискутується те питання: у колах бізнесових, суспільних, навчальних і релігійних. Подібно, як за часів Ісуса, тепер також є багато відповідей. Потім Ісус звертається до них особисто: «А ви, що кажете про мене: хто я?» (Мр. 8, 29). Він сам нам допоможе дати відповідь на це питання через читання цього тижня.

День 1 (неділя) Матей 16, 13–23. «На вашу ж думку, хто я?»
День 2 Йоан 10, 1–16 «Я добрий настир».
День 3 Йоан 8, 12–20 «Я світло світу» і Йоан 14, 6–7 «Я дорога, правда і життя».
День 4 Йоан 15, 1–8 «Я виноградина правдива».
День 5 Йоан 6, 35–40 «Я хліб життя».
День 6 Марко 14, 60–65 «Чи ти є Христос, Син Благословенного?»... «Я є».
День 7 Йоан 11, 1–44 «Я воскресіння і життя».

Тиждень 25: Так, Господи

Ісус вчив нас молитися словами «нехай буде воля твоя». Покірність Божій волі це основне в молитві. Ми повинні не тільки приймати волю Божу, але й бажати, щоб завжди була Його воля, хоч, може, вона провадить нас через долину страждань. Ціле житія Марії було — «так, Господи», — і в нужді, і в стражданнях. Вона не нарікала на свою бідність, перебуваючи у Вифлеємі, не було чути ні слова з її уст, коли вона втікала до Єгипту, коли йшла за Сином на Голготу.

Її серце завжди билось у ритмі Божої волі. Ось така має бути молитва. Коли Симеон сказав до Марії: «Й тобі самій меч прошиє душу» (Лк. 2, 35), — вона тихо прийняла цей вирок. Святий євангелист Йоан так коротко передав стан Марії, коли вона стояла на горі біля розп’ятого Сина: «Біля хреста Ісуса стояла його мати» (Йо. 19, 25).

Таке лаконічне зауваження сповнене великого змісту, воно вказує нам на молитовне життя Марії, її серце було з’єднане з серцем її Сина і з Божою волею. Вони творили союз. Марія не злякалася катів, вона не заплакала перед лицем знущань і глузувань. Ні, вона «стояла». Свою жертву вона з’єднала з жертвою Сина. Довге перебування у молитві наодинці з Богом навчило її розуміти, які незбагненні і таємничі є Його плани.

Тиждень 25: Відкинення

Дуже часто Ісуса відкидають. Вороги Його ненавидять, багато людей Його оминають, дехто вважає божевільним. Він дає любов, а приймає відкинення. Ось парадокс Євангельської науки. Ісус сам перестерігав нас: «Переслідували мене, переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20). Св. Павло приготовляє послідовників Ісуса до подібного відкинення: «Бо слово про хрест глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (1 Кор. 1, 18). Вслуховуватись у це з любов’ю — значить відчути, покуштувати і пережити ці всі відкинення з воскреслим і прославленим Ісусом.

День 1 (неділя) Матей 2, 13–23 «Ірод шукатиме дитя, щоб його вбити».
День 2 Лука 4, 14–30 «І вставши, вигнали його геть за місто».
День 3 Йоан 6, 60–71 «Численні з-поміж його учнів відступили від нього і більше з ним не ходили».
День 4 Матей 19, 16–30 «Юнак відійшов засмучений».
День 5 Йоан 1, 10–16 «Свої його не прийняли».
День 6 Марко 3, 20–30 «Він не при собі».
День 7 Марко 12, 1–12 «Камінь, яким знехтували будівничі...»

Примітка: Молитовні розважання та схема читань запозичено із книги: Девід Росадж «Говори, Господи, слуга твій слухає: щоденна молитва зі Святим Письмом «Видавничий відділ „Свічадо“». Львів. 1997.