Спроба владики Григорія Хомишина запровадити Католицьку Акцію у Станіславівській єпархії

У 20-30-х роках ХХ століття Греко-Католицька Церква була втягнена у затяжний внутрішній конфлікт, пов’язаний з баченням майбутнього розвитку самобутності Церкви. Греко-католицьке духовенство поділилося на два табори, відповідно підтримуючи орієнтацію просхідну (візантійську), чи прозахідну (латинську). З діяльністю цих таборів виникала причетність, самої Церкви до справ обрядових, а особливо целібату, та, навіть політичних симпатій. Прихильниками ідеї візантійства були митрополит Андрей Шептицький (1901-1944) та духовенство Львівської архієпархії. Цей церковний табір наголошував на потребі повернення до джерел власної духовності та чистоти обряду, бо від Берестейської Унії до початку ХХ ст. греко-католицький обряд запозичив у Римо-Католицької Церкви велику кількість латинських практик, які не були притаманні східній духовності, вважали вони. Очищення обряду могло ще й спричинитися до пришвидшення місійної праці Греко-Католицької Церкви на Сході, особливо серед католиків Росії. Інший табір греко-католицького духовенства, відомий як «латинники», засуджував такі погляди та виступав за максимальне зближення Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. «Латинники» наголошували на тому, що зближення греко-католиків і православ’я приведе Церкву до нової «схизми». Лідером «прозахідного табору» був Станіславський єпископ Григорій Хомишин (1904-1949). Частково таких поглядів дотримувався Перемиський єпископ Йосафат Коциловський (1916-1946), хоча його звернення до вірних єпархії були набагато поміркованіші, ніж пастирські листи Г. Хомишина. Розходження між обома таборами знову загострилось у середині 30-х років, що було наслідком запровадження у Галицькій митрополії Католицької Акції. Католицька Акція — міжнародна інституція, що гуртувала у своїх лавах мирян, які готові були стояти в обороні Церкви, християнських моральних цінностей та нової євангелізації. У Західній Європі імпульсом до творення католицьких організацій стала енцикліка «Rerum novarum» папи Лева ХІІІ 1891 року, яка досить докладно окреслювала соціальну доктрину Церкви [6, c. 9-10]. Мирянський католицький рух досить довго залишався маргінальним явищем, аж поки не був визнаний папою Пієм Х під назвою «Католицька Акція» в енцикліці «Il fermo prosimo» (1905) [1, арк. 27]. Коли Пій Х бачив у мирянах лише помічників Церкви, то його наступник Пій ХІ підняв статус мирянських організацій, надаючи світським католикам право апостольської праці у суспільстві нарівні з Церквою. З таких ініціатив папи Пія ХІ зароджується вже інституція, яка отримує ту ж назву — «Католицька Акція», запропоновану ще його попередником. Цей новий масовий організований рух мав мотивувати вірних до праці у релігійних і суспільних сферах. Пій ХІ надав перевагу масовому католицькому рухові як єдиному чиннику, що міг активно впливати на стан європейського суспільства [5, c. 32-33]. Папа хотів, щоб Акція набула міжнародного значення, тому закликав створити у кожній країні структури Католицької Акції, які працювали б для нової євангелізації [4, c. 228].

У 1931 році єпископат Греко-Католицької Церкви запровадив Католицьку Акцію в Галицькій митрополії, таким чином, солідаризуючись з мирянським рухом у Католицькій Церкві. Українські владики для продуктивної праці Акції створили свій керівний орган — Генеральний Інститут Католицької Акції з центром у Львові. Його Генеральним асистентом початково став єпископ Іван Бучко, а згодом — єпископ Микита Будка. Президентом Генерального Інституту був обраний д-р Маркіян Дзерович (1931-1939) [7, c. 22; 27, c. 14-18]. Як би там не було, Католицька Акція не стала консолідуючим елементом серед українців — греко-католиків. Одразу в відчулася певна регіональна заангажованість тих чи інших владних чинників. Галицька митрополія того часу складалася з трьох єпархій, і майже кожна з них, відповідно до специфіки, а фактично на власний розсуд, створювала інституції, що вважали себе частиною Католицької Акції. Така ситуація не сприяла повноцінному розвитку католицького руху, а, навпаки, ділила його на дрібні єпархіальні структури, що визнавали над собою владу лише місцевого єпископа. Тому створений центральний орган управління католицьким рухом — Генеральний Інститут — фактично не впливав на розвиток католицьких об’єднань поза Львівською архієпархією.

Завданням нашої короткої розвідки буде розглянути впровадження у Станіславській єпархії Католицької Акції єпископом Г. Хомишиним та представити специфіку й колорит, які надав владика своїм товариствам. Хомишин прихильно сприйняв запровадження Акції, визнаючи себе послідовником справи папи Пія ХІ та з великим запалом узявся до впровадження ідей Католицької Акції у галицькому суспільстві. У 1933 році єпископ звернувся до вірних з пастирським листом про Католицьку Акцію, у якому обґрунтовував конечність впровадження такого руху в українське суспільство, наголошував на занепаді моралі та відповідальності кожного мирянина перед Церквою [8, c. 256]. У відозві «Організаційні основи католиків», що була опублікована 21 жовтня 1934 року, єпископ навчав, як організовувати католицькі об’єднання на місцях. Владика вказував на аполітичність в Акції, що не могла мати нічого спільного з політикою, а повинна була працювати на оздоровлення суспільства і тим самим позитивно впливати на політичні події [11, c. 1-3]. Разом із цією відозвою єпископ сповіщав про створення нового товариства під назвою «Скала», яке мало стати основою для розбудови в Станіславській єпархії ідей Католицької Акції. Відозва і лист про створення нового товариства були розіслані по усіх парафіях єпархії. Крім того, «Скала» отримала свій статут, який теж було розіслано до відома усіх парохів. Від часу отримання парохами листів рекомендувалося змінити офіційну назву читалень, що тоді практично працювали при кожній парафії з «Парохіальна читальня» на «Парохіальна читальня «Скала», що означало перехід усіх інституцій такого характеру в пряме підпорядкування Головному відділу товариства «Скала» у Станіславові [11, c. 1-3].

Статут «Скали» свідчив, що об’єднання мало допомагати у поширені й поглибленні освіти й культури серед українського народу та покращувати його релігійно-моральне життя. Також статут зазначав: «Для осягнення своїх цілей товариство має:

1. видавати та поширювати книжки та часописи;
2. проводити лекції, реколекції та курси;
3. закладати читальні по усіх парафіях;
4. заснувати бібліотеку та архів» [19, c. 6-7].

Як і в інших, схожих товариствах, «Скала» мала об’єднати усіх віруючих доброї волі та через них поширювати католицькі цінності. Єпископ надав право товариству «Скала» при кожній парафії закладати читальні, які стали б її інтелектуальним центром. Проти таких нововведень у Станіславській єпархії виступили дві українські організації — «Просвіта» і «Ревізійний Союз Кооперативів», вважаючи, що Г. Хомишин впроваджує нове об’єднання для витіснення вже існуючих. Звичайно, такі думки мали право на існування, бо, скажімо, читальні «Скали» створювали конкуренцію читальням «Просвіти», яку останні розуміли як замах на монополію. Зрештою, Хомишин пояснював, що конкуренція не найгірший чинник розвитку, та й функції і завдання цих організацій були різними, що не заважало розвиватись усім [8, c. 257-258].

Перші загальні збори товариства «Скала» відбулися 25 листопада 1934 року в Станіславові [17, c. 5]. Керівним органом став Головний відділ товариства, куди увійшли: д-р Іван Волянський (Голова відділу), д-р Лев Голінастій (секретар), Євген Барановський (заступник голови відділу) та Теодор Мартинець (скарбник). Членами Головного відділу стали: о. д-р Василь Василик, Федір Величко, о. Роман Лободич, о. проф. Лука Микитюк, д-р Богдан Несільський, д-р Антін Перегінець, Степан Слюсарчук, Северин Снігурович. На випадок відсутності членів відділу обрано заступників членів Головного відділу, Івана Головенка, Олександра Лапічака, Осипа Марківа, Михайла Тихонюка. Членами наглядово-ревізійної комісії товариства стали: о. д-р Авсентій Бойчук, о. Юстин Гірняк, Ізидор Пісецький. Розмістилося товариство «Скала» у Станіславові за адресою: вул. Перацького, 21 [17, c. 5]. З постанням «Скали» пов’язували новий сплеск активності священиків на просвітницькій ниві під керівництвом єпископа Хомишина.

Отож, Головному відділу доручили дбати про вишкіл кадрів. Це було найголовнішим завданням, бо діяльність товариства, що мала охопити усі парафії Станіславської єпархії, вимагала великої кількості надійних працівників, яких, звичайно, для такої праці й у такій кількості не було. Тому при Головному відділі створили два підвідділи — організаційний та люстраційний. Перший підвідділ готував інструкції для теренових гуртків, видавав обіжники з корисною інформацією, відозви та послання. Люстраційний підвідділ займався перевіркою діяльності теренових гуртків товариства, читалень «Скали» та стежив за виконанням поставлених завдань на місцях [15, c. 4]. Єпископ Г. Хомишин заборонив священикам керувати одразу двома товариствами. Часто так було, що на парафії існувало два просвітницьких товариства: світське «Просвіта» та релігійне «Скала». Єпископ видав свою заборону, виходячи з того, що людина, яка відповідає за одразу дві важливі справи, занедбає обидві. Хоча належати одразу до різних товариств священикам не заборонялося з поправкою на те, що діяльність товариств не суперечить Христовій науці [15, c. 4]. Головний відділ почав масштабну акцію з підготовки кадрів. Було оголошено, що кожний деканат має вислати до відділу чотири священики для проходження спеціальних курсів інструкторів, після закінчення яких ці інструктори проводили б свої курси по деканатах та парафіях [15, c. 4].

22 липня 1935 року Хомишин опублікував пастирський лист під назвою «Віра національна чи об’явлена, або розпад чи шлях творчості», у якому вкотре виступив проти домінування національних ідей над релігійними [25, c. 1-3]. Написання цього пастирського листа викликало конфлікт між Хомишиним, з одного боку, та деякими світськими установами, з іншого. Владика гостро розкритикував товариство «Просвіта» та «Український Ревізійний Союз Кооперативів» за те, що вони виступали проти діяльності «Скали» та відстоювали свої власні, досить часто і вузько-партійні інтереси. Єпископ нагадав, що «Скала» була одним із засобів впровадження Католицької Акції, яка не мала нічого спільного зі світськими чварами, а тому не підпадає під засади так званої національної віри, а лише підпорядковується Церкві. Хомишин гостро картав галичан за те, що вони надавали перевагу національній вірі над Христовою [25, c. 1-3]. Звичайно, така риторика єпископа викликала нерозуміння та шквал критики, але владика досить чітко означив свої позиції та послідовно і безкомпромісно відстоював їх.

Під кінець 1935 року Головний відділ товариства «Скала» офіційно звернувся до Міністерства скарбу у Варшаві з проханням звільнити читальні «Скали» від різних сплат на користь держави [18, c. 5], на що 9 грудня 1935 року отримав лист Ч. V.12./1/47/35 від Скарбової Палати м. Станіславова, в якому йшлося: «Товариство „Скала“, яке знаходиться на вул. Перацького, 21 та має заапробований статут греко-католицьким єпископом з дня 5.02.1934 року Ч.1061/О. Е, який також затверджений воєводою 16 серпня 1934 року Ч. В. Р.56/21/34, і є товариством з діяльністю виключно релігійно-освітньою, звільняється від оплат, передбачених статтями 16; 112 пункт 3; 120 пункт 1, 2; 137 пункт 8; 144 пункт 1; 160 пункт 3, уставу з дня 1 липня 1926 року» [18, c. 5]. Тобто усі оплати, передбачені для товариств, були скасовані стосовно «Скали», що дало змогу зекономити кошти та використати їх на благодійну діяльність.

23 квітня 1936 року згідно статуту товариства було скликано другі загальні збори, що відбулися у Станіславові у залі єпископського будинку на вул. Перацького ч. 1 [21, c. 5]. Збори відкрив Голова товариства Іван Волянський [13, c. 4]. Головний відділ відзвітував про своюдіяльність за останній рік [21, c. 5]. За перший період діяльності товариство провело 16 засідань, на яких розглянули 495 справ, 187 прохань про прийняття у члени товариства, 160 звітів з перегляду зборів теренових секцій, 11 листів та залагодили 120 канцелярських справ [13, c. 4]. Крім того, канцелярія повідомила про створення спеціальної картотеки на усіх членів товариства, що мало полегшити працю самого відділу [13, c. 4]. Та головним пунктом звіту був успішний розвиток «Скали» за останній рік. Головний відділ зазначав, що центральний осередок товариства нараховує 333 члени, саме товариство — 187 читалень, у яких 5500 членів по всій єпархії. Після виголошення звіту вибрали делегацію у складі В. Миновського, Е. Барановськог та А. Марущака, що мала подати звіт єпископу Г. Хомишину про хід зборів та прийняті рішення. У зборах взяло участь понад 200 чоловік [13, c. 4].

Збори носили не лише характер звітності, але і вироблення ідеологічних засад товариства. Велику увагу було звернено на поборювання ідеологічних опонентів. Осип Назарук виголосив реферат «Узасаднення «Скали», в якому підняв проблему конфлікту між «Скалою» та «Просвітою». Він засудив безпрецедентну агітацію «Просвіти» проти «Скали», вказуючи на те, що «Просвітою» керують різні політичні сили, які, у свою чергу виступають проти Церкви. Назарук наголошував, що «Просвіта» давно втратила авторитет у галицькому суспільстві, а тому не може вважатись всенародною організацією, тим більше, що «Скала» була ідейним католицьким товариством, а «Просвіта», за словами Назарука, стояла на роздоріжжі світоглядів [29, c. 3-5].

Після закінчення других загальних зборів «Скали» українська преса почала жваво обговорювала їх. Наприклад, «Українські вісті» критикували «Скалу» та Загальні збори, вказуючи на те, що дуже мала кількість членів у них взяла участь. Серед учасників, на думку «Українських Вістей», було багато священиків і кілька селян, які не розуміли, навіщо їх туди покликали. Часопис викривав вади «Скали», що пропагувала християнські цінності, а сама не погоджувалася співпрацювати з іншими католицькими товариствами в лоні Греко-Католицької Церкви [14, c. 5]. «Скала» реагувала миттєво на такі закиди, звинувачуючи опонентів у перекручуванні факті та наклепі.

Незважаючи ні на що, товариство стрімко розвивається вже на липень 1936 року «Скала» нараховувала 200 читалень, а рішення з останніх зборів зобов’язувало на кінець цього ж року відкрити 300 читалень [19, c. 6-7]. Для ідеологічного росту членів було опубліковано окремою брошурою реферат «Узасаднення «Скали» та розіслано її в усі читальні та парафії Станіславської єпархії. Брошура мала давати відповіді на питання: до чого була покликана діяльність «Скали»? які завдання ставило керівництво перед товариством?, а головне — чітко окреслювала своїх опонентів, піддаючи їх жорсткій критиці. За розповсюдження ідеологічної брошури відповідала редакція «Нової Зорі» [10, c. 4].

У 1937 році відбулося засідання Головного відділу за участю 23 осіб, на якому було ухвалено скликати на 7.05.1937 р. Загальний річний з’їзд [22, c. 1]. Отож, 7 травня відбувся з’їзд «Скали», у якому взяли участь понад 200 осіб, 150 делегатів та велика кількість селян. Як завжди, був зачитаний звіт за останній рік діяльності, з якого випливало, що товариство дістало сталу дотацію, кошти від якої пішли на: 1) ведення Канцелярії; 2) організаційний відділ; 3) відрядження членам товариства; 4) випуск обіжників; 5) догляд за центральним приміщенням; 6) бібліотеку; 7) видавничу діяльність. За останній рік товариство видало 4 книжки: 1) «Узасаднення «Скали», 2) «Світ летить у пропасть», 3) «Скала» та «Просвіта», 4) «Роздуми про Унію». Зі звіту стало відомо, що «Скала» налічува 289 читалень та 14 280 членів. У 92 читальнях були свої бібліотеки, в яких знаходилось понад 11 тисяч томів літератури. Найбільші бібліотеки знаходилися у таких містечках і селах Станіславської єпархії: Делятин, Кам’янка, Корнич, Більча Золота, Лисівці, Джурни, Звенигород, Єзупіль, Коломия, Королівна, Хотимирів, Нижнів, Григорів, Космач, Устє Зелене, Стопчатів, Пнів, Озерни [16, c. 4-5].

Доповідачі відзвітували, про діяльність теренових гуртків «Скали». Так, у 1936 році було створено 34 драмгуртки, 12 хорів, 2 духовні оркестри та 1 струнний оркестр. Теренові організації провели 120 імпрез просвітницького характеру. Товариство «Скала» передплатила для своїх гуртків велику кількість періодики, у тому числі часописи «Правда», «Місіонер», «Український Бескид», «Христос — Наша Сила», «Нова Зоря», «Наш Приятель», «Лицарство Пресвятої Богородиці». У 1936 році було засновано 102 читальні та додалось 950 членів [16, c. 4-5]. На з’їзді вибрано нових членів до Головного відділу: д-ра Г. Заморока, проф. М. Микитюка, д-ра Л. Голінатія, Т. Мартинця, Б. Несільського, та трьох членів до ревізійної комісії [24, c. 1]. Зі звіту випливало, що за 1936 рік члени товариства мали 561 поїздку по Станіславській єпархії, 532 присвячених читанню лекцій. Крім того, члени «Скали» брали участь в 11 деканальних конференціях [20, c. 2]. Головний відділ інформував, що завершено створення керівного апарату товариства. У 1936 році було прийнято для організації праці відділу проф. Шкварка, Оліновича, Реннера та Бодака. З січня 1937 року до них долучились Гриневич, Іванишин, з лютого цього ж року — Сіятовський, Король та Олесницький. Отож, відділ був повністю укомплектований, що давало йому можливість активно діяти [20, c. 2].

Вже відома нам газета «Українські Вісті» дала свою оцінку праці з’їзду товариства «Скали», докорінно змінивши думку: цього разу вважаючи «Скалу» організацією високого рівня. На усіх справило враження те, що інституція, яка існує кілька років, змогла досягти такого успіху, обіймаючи у своїх структурах 15 тис. членів. Тепер уже «Українські Вісті» критикували «Просвіту» за нечітку, незрозумілу позицію щодо «Скали», звинувачуючи її у тому, що вона бунтує своїх членів проти осередків «Скали». Уперше цілий час протистояння між релігійними і світськими організаціями світський часопис позитивно розцінив політику єпископа Г. Хомишина [28, c. 3].

22 жовтня 1937 року єпископ Г. Хомишин та єпископ-помічник І.Лятишевський разом з Головним відділом товариства «Скала» провели засідання, на якому накреслили план розвитку видавничої справи «Скали» до кінця 30-х років [23, c. 1]. Протягом 1937-1939 років товариство «Скала» проводила у краї активну просвітницько-релігійну діяльність, про що свідчать масові звернення теренових гуртків «Скали» до Станіславського повітового староства, з проханням дозволити товариству проведення різних свят, фестин, вистав, релігійних акцій тощо [3, спр. 582, 583, 586, 604, 607, 608].

На 1938 рік у пресі знову розгорілась дискусія навколо «Скали». Деякі церковні діячі Станіславської єпархії вважали, що до структур товариства увійшло багато світських осіб, які переслідували власні політичні цілі. Чільні лідери товариства вважали, що «Скала» розвивається у двох напрямках, які заперечували один одного. Перший, накреслений єпископом Г. Хомишиним, полягав у пришвидшенні розвитку Католицької Акції у Станіславській єпархії. Другий характеризувався як народницький, його здійснювали куратори теренових гуртків. Хоча про них відгукувались, як про людей доброї волі, але часто вони не мали уявлення, що таке Католицька Акція. Духовенство звертало увагу, що ці особи використовували товариство «Скала» для поборювання своїх політичних опонентів, а не для апостоляту мирян на українських землях, до чого і було покликане товариство. Тобто відбувалося мимовільне втягування «Скали» у політику та відведення їй ролі, яку мали виконувати інші структури [26, с. 2]. Звіти діяльності «Скали» дійсно свідчили про проведення масових світський акцій [3, спр. 614, 629], тоді як занедбувались релігійні [12, с. 1]. Наприклад, у багатьох звітах можемо простежити занедбання благодійних та катихитичних акцій, що повинні були займати чільне місце у діяльності товариства [26, с. 2]. Скарги деяких священиків мали усі підстави, так як не дотримувався статут товариства і його головна мета. Деякі звіти, що надходили до Головного відділу, чітко вказували на те, навіть багато священиків не до кінця розуміли важливість Католицької Акції, а тому баналізували усе пов’язане з нею [2, спр. 320]. Хомишин проголосив у 1938 році так звані «Напрямні» для розвитку товариства, вказуючи цілі розвитку «Скали». А це — виховання справжніх апостолів та відкидання будь-якої політичної діяльності. Після оголошення «Напрямних» багато світських діячів покинуло товариство [26, с. 2]. Варто зазначити, що до кінця так і не вдалося подолати подвійну діяльність «Скали» та перевести її на суто релігійне спрямування. Все ж таки активну працю товариства під час 1938-39 років можна характеризувати як вдалу спробу знайти своє місце в реаліях тогочасної Галичини, що насамперед було пов’язане із жорсткою конкуренцією між різними свіцькими та церковними об’єднаннями.

Що ж до особи самого єпископа Г. Хомишина, то спротив його діяльності був досить помітним. Владику протягом усього міжвоєнного часу критикували як прихильники націоналістичного табору, так і прихильники просхідного в середині Греко-Католицької Церкви. Створені ним інституції задля запровадження ідей Католицької Акції не підтримували контактів із іншими, схожими, католицькими об’єднаннями у Галицькій митрополії. Незважаючи на постійну критику української преси у бік владики, польська преса високо оцінювала діяльність єпископа Хомишина, вважаючи його єдиним з греко-католицького Єпископату, хто дійсно говорив правду про українські справи, розкриваючи суть непорозумінь в греко-католицькому середовищі [9, с. 9-10].

На кінець варто зауважити, що спроби єпископа Хомишина запровадити Католицьку Акцію у Станіславській єпархії мали позитивні результати, хоча діяльність товариства «Скала» обмежилась лише однією єпархією.

Використана література

1. Archium Państwowe w Przemyślu. Zespół: Akta Biskupstwa Greckokatolickiego, sygn 9582. O encyklice Piusa X Il fermo prosimo. Duszpasterski Kurs Akcji Katolickiej w Przemyślu. 1934 r.
2. ДАІФО. ф. 2 оп. 3. спр. 320.
3. ДАІФО. ф. 6 оп. 1. спр. 582, 583, 586, 604, 607, 608, 614, 629.
4. Niparko R. Akcja Katolicka, Encyklopedia Katolicka, T. 1, Lublin. 1995.
5. Leszczyński М. Akcja Katolicka w Archidiecezji Lwowskiej obrządku łacińskiego, Lublin-Pelplin. 1996.
6. Wilczyński L. Katolickie organizacje młodzieży męskiej w Wielkopolsce 1860-1939. Toruń. 2001.
7. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933-1988. Рим—Парма. 1991.
8. Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. Львів, 1997.
9. Ks. Biskup Chomyszyn o Ukraińcach, Przegląd Katolicki. 77. 1939. Ч. 1.
10. Важне для читалень // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 90.
11. Відозва Преосвященного Григорія Хомишина. Про організаційні основи католиків // Нова Зоря. 1934. Р. ІХ. Ч. 80.
12. Вісник Станіславської Єпархії. 1937. Квітень, травень, червень. Ч. IV-VI.
13. Гарний розвиток «Скали». Звіт Загальних зборів з дня 23 квітня 1936 року // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 31.
14. Голоси преси про «Скалу» // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 33.
15. Досвід духовенства // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 11.
16. З діяльності «Скали» // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 34.
17. З краю // Нова Зоря. 1935. Р. Х. Ч. 9.
18. З Товариства «Скала» // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 29.
19. За розвиток «Скали» // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 79.
20. Загальний з’їзд «Скали» 7.05.1937 // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 33.
21. Загальні збори Товариства «Скала» в Станіславові // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 28.
22. Засідання Головного Відділу «Скали» // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 26.
23. Засідання Головного Відділу // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 82.
24. Новий Відділ «Скали» // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 34.
25. Пастирський лист Григорія Хомишина Єпископа Станіславського до духовенства Станіславської єпархії. «Національна чи об’явлена віра, або розвал, чи шлях творчості» // Нова Зоря. 1935. Р. Х. Ч. 93.
26. Про два напрями діяльності «Скали» і парохіальних читалень // Нова Зоря. 1938. Р. ХІІІ. Ч. 94.
27. Редько Ю. Наше вчора, сьогодні і завтра // Католицька Акція. 1935. Р. ІІ. Ч. 2 (3).
28. Товариство «Скала» // Нова Зоря. 1937. Р. ХІІ. Ч. 38.
29. Узасаднення «Скали» // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 32.

Олег Беген PhD,
Викладач кафедри церковної історії УКУ