День мирянина 2014

І знову, як кожного року, дзвони на світій Страдецькій Горі скликають на прощу, і Матінка Божа Нерушима Стіна тішиться своїми дітьми, що чисельно прибули для молитовної єдності.

Цьогоріч проща була присвячена двадцятип’ятиріччю виходу нашої Церкви-мучениці з підпілля, з радянської катакомбної тюрми, Страденьким блаженним та Дню Мирянина. Ввійшло у традицію розпочинати прощу у Бірку, на місці, де було знайдено колись тіла закатованих отця Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми. Тож після молитви на символічній могилі похід урочисто вирушив на Архиєрейську Божесвенну Літургію до дерев’яної каплиці, що біля підніжжя Страдецької гори, де, з Божого благословення, має постати храм Страдецьких блаженних та реколекційний комплекс.

Архиєрсйську Службу Божу очолив Високопреосвященніший Владика Ігор (Возьняк), Архиепископ і Митрополит Львівський, співслужив Єпископ-помічник Львівської архиєпархії Владика Венедикт (Алексейчук). Сотні священиків прибули до послуг вірних, щоб уділили Святих Тайн Сповіді та Євхаристії. Похмуре небо, «випробовуючи» християн на витривалість, «розщедрилося» і «обдарувало» їх зливою. Як завжди привітний, з почуттям гумору, Високопреосвященніший Владика Ігор підбадьорив промоклих від дощу вірян, сказавши, що вже йому не доведеться окроплювати свяченою водою, бо Господь рясно окропив їх уже з неба. Високопреосвященніший Ігор зауважив, що це не може стати перешкодою для Христових послідовникв, для тих хто прибігає за допомогою до Матері Божої Нерушимої Стіни та блаженних. Він згадав нам про Ісуса, який був виснажений по дорозі на Голгофу посухою, нестерпними тілесними болями, при цьому ще й ніс знаряддя своєї смерті, знаючи, що попереду Його чекає найгірше — муки на хресті. А ми, як наголосив Владика, терпимо з Ісусом незначні тимчасові незручності, жертвуючи, можливо, за наших братів, які ризикують життям за Батьківщину у боротьбі з російськими окупантами, що не уявляють України поза своїми ординськими багатовіковими тенетами.

Дуже важливим фактом стало те, що Прсосвященніший Владика Венедикт зачитав Декрет, даний Апостольською Столицею про поновлення Відпустів на святій Страдецькій Горі, наділених Папою Пієм XI у 1936 році.

Укінці Владика подякував отцю-пароху Івану Колтуну та отцям-сотрудникам храму Успення Пресвятої Богородиці за вдало організовану прощу, усім, хто своєю працею допомагав у її проведенні. Парох отець Іван Колтун теж адресував слова вдячності Високопреосвященнішому Владиці Ігорю, Преосвященнішому Владиці Венедикту за візит до своєї пастви на святу Страдецьку Гору, отцям, які співслужили та уділяли вірним Святих Тайн, а також усім, хто допомагав підготувати свято. Не оминув отець добрим словом і вірян, які єдиними устами молилися під час проливного дощу.

Події, які відбулися у минулому і стали незмінними фактами, називають історією. Усі прощі, які відбулися у минулі роки вже стали історичними подіями парохії та усіє УГКЦ. Перші з них проводилися без професійного обладнання(озвучення, сцени), але зі щирістю та завзяттям. Вони теж символізували Воскресіння нашої Церкви після окупації, бо їм передувала настирлива і тривала боротьба за кожен метр землі колись парохіяльної долини. Когось, хто допомагав чи просто молився на Страдецькій Горі, уже, можливо, немає серед живих. Хтось сіяв, хтось увійшов у жнива; одні починали, інші — продовжують. І так буде до кінця. Не знаємо, хто стоятиме на цій землі наступної прощі, хто буде у мандрах, хто піде у вічність. Можливо, хтось з колишніх прочан воює зараз на Сході та молиться до Матері Божої Нерушимої Стіни, і ми лучимося з ними у спільній молитві. Життя триває... А ми, вірні, дякуємо Богові за те, що маємо можливість користати зі Святих Тайн, за наших Єпископів та священиків, без посередництва яких неможливо було б слухати Святу Літургію та приймати Ісуса. Дякуємо також усім отцям, які у Страдчі гармонійно доповнюють один одного у своєму служінні Господу і людям: пароху Івану Колтуну, отцям Михайлові Нискогузу, Володимиру Пирогу, Василю Пукасу, Миколі Проціву, отцю-диякону Тарасу Собешкевичу. Рідко задумуємося над тим, що навіть дуже вдало організований релігійний захід у своїй суті містить не зовнішні ефекти, хоча і це є важливим, а чудо Пресвятої Євхаристії, яке звершується лише за посередництвом священика. Незважаючи на трагедії у країні, смуток, невизначеність, особисті негаразди, тішить те, що ми, Українці, йдемо за Богом і Бог перебуває посеред нас.

А де Його опіка — там перемога!